Поринути в атмосферу Лісабона: старовинне місто на семи пагорбах

Лісабон – одне із найстаріших міст Західної Європи. Фото з відкритих джерел.

Столиця Португалії, де наприкінці осені та на початку зими температура не опускається нижче +14 градусів, з перших секунд підкорює своєю красою, душевністю, відкритістю та романтичністю. Сьогодні Лісабон героїчно чинить опір глобалізації і намагається зберегти в архітектурі колишню велич імперії.

Лісабон — одне з найстаріших міст Західної Європи, п'ять століть тому це портове місто було центром морських маршрутів практично всього світу. Тут немає ультрасучасних скляних хмарочосів і метушні мегаполісу, а черепичні дахи та бруковані вулички ніби створені для того, щоб стати декорацією мелодрами. Вечорами в Лісабоні можна насолоджуватися музикою, а вдень – неповторними пам'ятниками, пейзажами, що зачаровують, і приголомшливим національним колоритом.

Лісабон   через своє географічне розташування часто називають "балконом Європи". Виявляється, він, як і Рим, Київ, Львів та багато інших міст Європи, був збудований на семи пагорбах. З кожного з них відкривається чудовий вид на річку Тежу та околиці. Однак, щоби насолодитися ними, мандрівники кожен повинні пройти не один кілометр вгору і стільки ж вниз. Втім, туристів це не зупиняє – вони снують у лабіринті мощених вулиць та крутих підйомів, піднятися якими іноді допомагають старовинні жовті трамвайчики – одна з візитівок Лісабона. До речі, маршрут №28 може провезти вас центром не гірше екскурсійного автобуса.

У Лісабоні особлива навіть бруківка. Вона дрібна та викладена характерними візерунками. Це калсад португеза — португальський тротуар. Традиція мостити тротуари квадратиками базальту і вапняку відома ще з 1500 року, за короля Мануеля I, коли він велів упорядкувати вулиці Лісабона. Найпоширеніший малюнок – великі чорно-сірі хвилі. Напевно, існує відпрацьована технологія, скільки і яких камінчиків покласти, щоби хвилі були ідеально рівні.   Щоправда, вся ця фактурна краса мало сумісна з підборами, про які під час екскурсії вузькими вуличками та широкими площами доведеться забути.

Якщо виду з пагорбів вам раптом виявиться обмаль, є ще чудовий оглядовий майданчик, піднятися на який можна на ліфті Санта Жушта. Він знаходиться у самому серці історичної частини Лісабона, причому не в будинку, а між будинками. Красень з ажурними металевими ґратами у неоготичному стилі – головна інженерна пам'ятка минулого у Лісабоні. Перші роки він був паровим, а потім почав працювати від електрики. За одну поїздку ліфт може перевести до 20 осіб. Причому інтер'єр кабінок з дерева, латуні та дзеркальних вставок зберігся майже в первісному вигляді.

Свій первозданний образ мають і унікальної краси карети, на які можна поглянути в особливому музеї. Музей карет – найбільш відвідуваний у Лісабоні. Тим більше, і вхід до нього – безкоштовний. Раніше в цьому будинку був манеж, де мистецтву верхової їзди навчалися діти із знатних родин. Тепер тут виставлено найбільшу у світі колекцію кінних екіпажів, кебів, тарантасів та карет. Королівські парадні – найшикарніші.   Деякі, прикрашені золотими скульптурами, гербами та вензелями, важать до 5 тонн.

Ще одна візитівка міста – азулежу. Цією особливою глазурованою плиткою із синіми на білому тлі візерунками викладено практично всі фасади. Керамічні панно, пейзажі, портрети святих, геометричні та флористичні орнаменти є унікальними і не повторюються. Здається, що ти йдеш не вулицею, а картинною галереєю. Втім, ці картини ще й захищають стіни будівель від вологи і плісняви і створюють у квартирі особливий мікроклімат, коли влітку прохолодно, а взимку тепло. Технологія виробництва такої плитки була запозичена у арабів, а мода на біло-синю гаму прийшла з Китаю. Під час відновлення Лісабона після землетрусу 1755 маркіз Помбал наказав будувати недорогі однотипні будинки. Щоб вони не виглядали зовні як наші хрущовки, оздоблення фасадів виконували з азулежу.

Вдень Лісабон тихий, чинний і патріархальний, а ввечері — галасливий і сп'янілий веселощами та вином, після заходу сонця, безлюдні вулиці наповнюються веселими компаніями.   Бари та кафе виставляють столи та стільці на вулицю. Молодь п'є портвейн прямо на сходах. І все це супроводжується грою вуличних музикантів. Тому приїхати до Лісабона і не почути старовинні португальські романси фаду – це гріх. Найкращий сценарій романтичного відпочинку в Лісабоні – скуштувати страви національної кухні під чарівні звуки гітари та голоси фадішту. Фаду – це унікальне культурне явище та душа народу. У них вся туга португальського серця – про кохання, море та рідний будинок.

Лісабон – місто застиглих у камені та плитці легенд. Втім, є і живі, як, наприклад, донья Кармелінда Морейра. На її честь на вулиці встановлено велику меморіальну дошку. Виявляється, ця життєрадісна 87-річна жінка – найвідоміший і найстаріший продавець і виробник місцевої вишневого лікера-жіноча. Щодня цей ароматний напій з ягід вишні, настояних на агуарденті (невитриманому винному спирті), вона наливає з банки з краником, яка стоїть на круглому столику зі скатертиною у веселу червону клітинку.

А ще Лісабон – місто списів. Ні, до китайців португальцям ще далеко, але все ж таки... Величезна бетонна статуя Ісуса з розпростертими у вигляді хреста руками — точна, але зменшена на 10 метрів копія знаменитого символу Ріо-де-Жанейро, а міст, який отримав свою назву на честь дня зміни влади у державі "25 квітня" — копія мосту у Каліфорнії. Натомість знаменитий вантовий міст через річку Тежу на північний схід від Лісабона – Васко да Гама – точно нікого не копіює. До речі, він – найдовший у Європі (18 км, включаючи віадуки). Усі ліхтарі на ньому трохи нахилені до дороги. Навіщо? Щоб світло не заважало рибам у річці.

Лісабон – патріархальне та урочисте місто. Тут усі пам'ятки нагадують про велич держави. Неприступні замки, розкішні палаци, тріумфальні арки та бронзові пам'ятки короля. Все це було зведено за часів, коли Португалія володіла колоніями по всьому світу та гроші лилися річкою.   Тепер столиця схожа на бідну, але горду аристократку, яка щосили намагається тримати себе у формі… Особливо добре це виходить у кам'яних перлин архітектури. З цього красивого природного матеріалу побудовано знамениту вежу Торрі-ді-Белен (Torre de Belеm — "Віфлеємська вежа"),   нагадує … Ластівчине гніздо в нашому українському Криму. 35-метрова споруда – яскравий зразок мануелінського архітектурного стилю, який характерний для Португалії епохи Відродження. У цьому ж пізньоготичному стилі виконано і Монастир ієронімітів у передмісті Лісабона – Белен. Жеронімуш (Mosteiro dos Jerоnimos) — одне із семи чудес Португалії. Він був із історією Великих географічних відкриттів. Саме тут молився Васко да Гама та його команда вночі перед відпливом до Індії. Скульптурні обрамлення порталів та тіниста ажурна галерея – клуатр – головні прикраси монастиря. Витончені арки, розділені крихкими колонами, створюють відчуття казковості.

Ну а ті, хто старовині віддає перевагу сучасності, може помилуватися муралами та графіті. Наприклад, художник Олександр Фарто створив своє за допомогою молотка та дриля. Незвичайний портрет канцлера Ангели Меркель з'явився на стіні невипадково. Колись вона   заявила, що   хоче, щоб Португалія назавжди залишилася сільськогосподарською країною, забезпечуючи Євросоюз найдешевшими продуктами. Коли залізна фрау завітала до Лісабона, португальці зустріли її демонстраціями протесту і на знак жалоби випустили в небо чорні кульки.

Читайте Comments.ua в Google News